Сучасна діяльність приватних військових компаній

У сучасному світі досить поширеним явищем є діяльність приватних військових компаній (ПВК). Навіть ті люди хто певним чином обізнаний про діяльність ПВК, інколи задаються питаннями: зокрема, чи справді уряди створюють ПВК заради благої мети – працевлаштування колишніх вояків професійної армії? Якими об’єктами опікуються близько 2 мільйонів фахівців військової справи в кількох сотень ПВК у «гарячих» точках 110 країн світу? Як бути з тим, що Кодекс злочинів проти миру й безпеки людства ООН відносить ПВК до найманства й злочинної діяльності?

Спробуємо розібратись в цих питаннях.

На сьогоднішній день досить поширеним явищем стали приватні

військові компанії (ПВК). Це недержавні структури, що виконують широкий спектр послуг: від підготовки й навчання військовослужбовців до проведення військових операцій та розвідувальної діяльності. Окрім визначення «приватні військові компанії» використовуються терміни «приватизовані військові фірми» та «військові контрактори». За американською класифікацією ПВК поділяються на фірми: поставники контингентів; консалтингові фірми; фірми із забезпечення.

Приватні військові компанії залучають для вирішення широкого

спектру військових завдань силами їх цивільних співробітників, більшість з яких мала попередній досвід служби у збройних силах, спецслужбах та інших силових формуваннях. Вони фактично є учасниками всесвітнього ринку, утворюючи його специфічний сегмент, що принципово відрізняє їх від терористичних організацій.

Найманці служать для підтримки обстановки некерованого хаосу в ресурсних регіонах, до яких відносять фактично всю Африку південніше Сахари, Близький Схід, Центральну Азію, Південну Америку. Воєнно-політична обстановка там визначається надзвичайно строкатим спектром деструктивних організацій – від транснаціональних корпорацій до мереж нелегальної торгівлі зброєю, наркобаронів, сепаратистських, терористичних

організацій, що сполучають нелегальні методи збагачення й військового конфлікту для отримання прибутку.

Вже у 2006 р. у світі нараховувалося понад 3000 комерційних

воєнізованих організацій (фірм, компаній) з приблизно 2 млн. співробітників. ПВК діють у понад ста країнах світу та зареєстровані у США (55%), 27% – у країнах ЄС (переважно у Великій Британії), 9% у країнах Близького Сходу та Африці. Провідними замовниками послуг ПВК виступають уряди (62% контрактів), 29% – комерційні структури, решта – з неурядовими організаціями та фізичними особами. За даними Брукінгського інституту (США), прибутки ПВК щорічно становлять $180 млрд.


Згадані структури мало схожі на традиційні загони найманців. ПВК складаються, переважно, із висококваліфікованих, досвідчених армійських генералів, офіцерів, колишніх співробітників спецслужб та військ спеціального призначення, інших профільних спеціалістів, зокрема – психологів, ІТ-спеціалістів, фахівців із дестабілізації банківських систем. Мережа ПВК через досвідчених кадровиків-селекціонерів інтенсивно веде пошук професіоналів (як колишніх, так і діючих) військової та спеціальної справи, розвідників й контррозвідників, готових за солідну винагороду без

зайвих запитань взятися за виконання ризикованих та сумнівних з правового й морального погляду завдань. Практикується відправлення діючих військовослужбовців у тривалі відпустки для «підробітку» у ПВК. Водночас ПВК працюють під щільним контролем спецслужб, від яких залежить дозвільна система на отримання ліцензії на роботу.

Відповідним є і винагородження за працю. Плата кваліфікованим

співробітникам ПВК може сягати $200-1000 на день, в той час як солдати і сержанти армії США отримують $1000-4000 у місяць. Середній річний прибуток офіцера розвідки в США сягає $126 тис. на рік, а найманця у цій сфері – щонайменше $250 тис. Зрозуміло, що таке утримання приваблює досвідчених фахівців, а для спецназівців з постсоціалістичних держав взагалі

виглядає фантастичним. Так, в західні охоронні фірми із одного з кращих у світі польського антитерористичного підрозділу «Грім» (відзначився несенням бойової служби в Іраку) перейшло до 80 із 100 співробітників, що звільнилися після скорочення зарплатні та передачі елітного підрозділу з підпорядкування МВС і Адміністрації до військового відомства. Ще кілька сотень поляків із десантно-штурмових частин та спецпідрозділів поліції отримали відповідні пропозиції, від яких вони навряд чи відмовляться – замість тисячі доларів місячного утримання в «Громі» їм обіцяють стільки ж, але за день.

Також варто зазначити, що ПВК відрізняються надзвичайно високою бойовою та спеціальною підготовкою. У ряді африканських конфліктів загони від ПВК чисельністю у 200-300 бійців при підтримці гелікоптерів успішно протистояли слабко озброєним та навченим багатотисячним повстанським арміям. У квітні 2004 р. в іракському м. Неджеф вісім співробітників «Blackwater» 5 годин відбивали атаки кількох сотень бойовиків, знищивши до сотні нападників, а самі втратили лише двох пораненими!

По суті, «Blackwater» являє собою приватну армію із понад 50 тис.

співробітників, має на озброєнні гелікоптери, танки, БМП і БТР, новітні зразки зброї піхоти, зв’язку, спеціальні засоби тощо. Компанія готова «надавати сили для придушення заворушень по всьому світу».

Сучасні ПВК, тісно пов’язані із політичними елітами, володіють

колосальними статками, потребують захисту своїх інтересів за найменшим контролем держав. Самі ПВК оптимально відповідають сучасній стратегії ведення бойових дій західними державами у локальних конфліктах, в яких провідним наземним компонентом операцій стали сили спеціального призначення та допоміжні формування із підготовленого місцевого населення.

За ступенем навченості та оснащеності ПВК фактично стали

різновидом сил спеціальних операцій (ССО), мало поступаючись ССО та експедиційним формуванням збройних сил ведучих євроатлантичних держав. Не дивно, що приватні військові фірми були визначальними діючими силами у війнах в Анголі, Хорватії, Сьєрра-Леоне й ефіопсько-еритрейському конфлікті, інших локальних зіткненнях.

ПВК укомплектовані переважно ветеранами ССО, спецслужб, розвідпідрозділів армії, поліції, а також кадровими оперативниками спецслужб, які беруть тривалі відпустки. Компанії ієрархічно організовані, а корпоративна форма дає їм певні переваги в плані ефективності. Будучи комерційними підприємствами, вони зв’язані за допомогою складних фінансових механізмів з іншими фірмами як у межах власної галузі, так і

поза нею. Чимало з найбільших фірм є відділеннями великих

транснаціональних корпорацій. Більша частина військових компаній діє віртуально. Подібно інтернет-фірмам, які обмежують свої витрати на основні фонди, вони не містять постійних бойових підрозділів, а підбирають відповідний персонал і субпідрядників для кожного контракту окремо.

Спеціалізація ПВК:

- охорона дипломатичних та інших представництв, аеропортів, високих

посадових осіб, бізнесменів;

- прикриття конвоїв армій та ООН, тилове забезпечення;

- охорона нафтових полів, енергетичних об’єктів, інфраструктури;

- розмінування та знищення боєприпасів;

- підготовка воєнно-поліцейських кадрів, інструкторська робота,

військовий переклад;

- захист кораблів від піратів;

- протипожежний захист.

З нормативно-правового погляду мають місце суперечливі тенденції – намагання держав регулювати діяльність ПВК, та спроби контакторів максимально уникнути державної опіки.

Утім, позаправовий характер діяльності ПВК обумовлює і сам зміст

таємних завдань, які на них покладаються, про що свідчать скупі відомості у ЗМІ. 3 квітня 2007 р. Інтерпол видав ордер на арешт кількох співробітників ізраїльської ПВК за звинуваченням у «підготовці приватних армій для колумбійських наркокартелів та ескадронів смерті для екстремістських організацій правового спрямування» (формально ПВК найняло міністерством

оборони країни для охорони бананових плантацій). У 1999 р. сплила

інформація, що співробітники відомої воєнізованої фірми «DunCorp», найнятої Пентагоном для виконання завдань в Боснії, «були втягнуті у незаконне й негуманне поводження, займалися контрабандою зброї й торгівлею жінками, підробляли паспорти та брали участь в інших аморальних діяннях».

Комерційні фірми із матеріально-технічного забезпечення військ

(найбільш чисельний різновид ПВК) пережили бурхливий розвиток на межі 1980–1990-х років. По мірі затухання протистояння із СРСР та добровільною здачею ним своїх геополітичних позицій, припинення «холодної війни» та розпаду радянської наддержави відбувалося скорочення збройних сил

Заходу. Так, командування тилу ЗС США у 1990–1995 рр. скоротилося на 60%, водночас оперативна напруга за рахунок локальних конфліктів зросла майже на третину, і тилове забезпечення довелося компенсувати за рахунок ПВК.

Скорочення військових замовлень підштовхнуло компанії військово- промислового комплексу західних держав до пошуку нових каналів отримання замовлень від воєнних відомств, тим більше, що на це охоче йшли їх урядовці, розраховуючи на вигідне працевлаштування у сфері військової комерції після відставки. Водночас сформувалася велика армія спеціалістів- відставників, на світовий ринок потрапила по низьких цінах колосальна кількість озброєнь та бойової техніки.

Приватні підрядники легально пропонують державі набір послуг,

рекламують себе. Більшість з них тісно пов’язані із великим корпораціями, холдингами та урядовими структурами, що дозволяє швидко здобувати контракти, тим більше, що керівники ПВК здебільшого – солідні державні службовці у минулому.


Хто замовляє послуги ПВК?

На ринку зараз діють близько 500 військових підрядників, з яких 250 надають всі види забезпечення та бойової підготовки для ЗС США та інших країн НАТО, 40 займаються консалтингом, 60 – розмінуванням. До 100 фірм займаються забезпеченням безпеки багатонаціональних корпорацій, які ведуть видобуток корисних копалин у зонах конфліктів в Африці (80 з них – в Анголі, де вони займаються питаннями охорони західних нафтових й інших

видобувних компаній). Згідно наявним даним, американська Airscan охороняє нафтовидобувні потужності ТНК «Шеврон» у м. Кабінда (Ангола). Уряду Анголи й Сьєрра-Леоне наймають ПВК для охорони нафтовидобуткуй родовищ алмазів. «Брітіш Петролеум» підписала контракт у розмірі $ 60 млн. з 650 найманцями для охорони нафтопроводу в Колумбії.

До послуг ПВК звертаються й різні міжнародні організації. У системі ООН ці компанії забезпечували діяльність агентства ЮНІСЕФ, Програми розвитку ООН, Світової продовольчої програми, Місії ООН по верифікації в Анголі, Операції ООН у Мозамбіку. Фірма «DSL» надавала охорону персоналу й інфраструктурі ООН у Кіншасі (Демократична Республіка Конго) тощо. Військові компанії значно випереджають сили ООН за критерієм «вартість/ефективність». У Сьєрра-Леоне «Executive Outcomes» за підтримки місцевої армії й поліції (1995–1996 рр.) завершила операцію з розгрому підтриманих Ліберією повстанців менш, ніж за $ 40 млн. Після цього миротворцям ООН доводилося витрачати на підтримку вже

досягнутого миру щомісяця майже $50 млн.

Співробітники ПВК супроводжують конвої з гуманітарною допомогою по лінії ООН та неурядових організацій. До слова, захист гуманітарної допомоги об’єктивно потребує залучення неурядових збройних структур за умов нестачі сил у регулярної армії. Так, у 2007 р. лише в Афганістані в результаті нападів бойовиків та бандитів розграбовано 55 конвоїв ООН, загинуло 34 співробітника гуманітарних місій і 76 викрадено (для порівняння – того ж року там загинув 101 вояк армії США), втрачено до 100 тис. тон

продовольства, якого потребує 5 млн. голодуючих мешканців цієї знедоленої країни.

Розвідка

Поступово полем діяльності ПВК стала розвідувальна сфера –

традиційна прерогатива державних спецслужб. У квітні 2007 р. співробітник апарату директора Національної розвідки США Рональд Сандерс заявив, що 25% всіх розвідувальних операцій проводиться за контрактами з комерційними організаціями. ПВК не тільки ведуть збір інформації або проводять секретні операції, але й слугують прикриттям для розвіддіяльності спецслужб.

Спочатку кваліфіковані найманці стали займатися технічною

розвідкою, чого вимагало надходження у ЗС США нових систем розвідки та спостереження – безпілотних літальних апаратів (БЛА) типу «Глобал Хок» і «Предатор». Якщо розрахунком БЛА керує штатний співробітник ЦРУ або Розвідувального управління МО (РУМО) США, то решта персоналу складається в основному із представників компаній – виробників БЛА.

Імовірно, розвідувальні послуги ПВК знайшли позитивну оцінку

американського командування, адже у лютому 2007 р. «Blackwater»

оголосила про створення дочірнього підприємства «Тотал інтелідженс солюшнз» для збору та аналізу інформації про внутрішню, техногенну та інформаційну безпеку, терористичні загрози, політичну нестабільність, причому для забезпечення безперервності у роботі з електронними мережами передбачалося створити ситуаційний центр із цілодобовим режимом роботи.

З загального пакету контрактів «Blackwater» у $ 800 млн. (2006 р.) 120 млн. припало на контракти з ЦРУ та РУМО, саму фірму очолив колишній керівник антитерористичного центру ЦРУ К.Блек, а до її керівництва ввели колишніх відповідальних співробітників ЦРУ та військової розвідки США.


Іншим напрямом інформаційно-розвідувального використання ПВК став збір даних в Інтернеті про терористичні та екстремістські організації світу. Такі послуги, зокрема, надавав спецслужбам США інститут SІТЕ, який веде розвідку в електронних мережах з метою виявлення відомостей про організацію, тактику дій, фінансування та ватажків екстремістських угруповань. Серед комерційних клієнтів SІТЕ – ФБР, ЦРУ, РУМО, міністерство внутрішньої безпеки, комітети Конгресу, фірми та організації.

Отже, участь у розвідувальній (розвідувально-підривній) діяльності залишиться і надалі перспективним напрямом використання ПВК державами, адже це дозволить зняти відповідальність за виконання «брудної роботи» з

власних державних розвідувальних служб. За попередніми оцінками у найближчі десятиліття контрактори стануть основним інструментом реалізації політики провідних держав у сфері військової безпеки за кордоном.



842 перегляд