Сучасна діяльність приватних військових компаній

У сучасному світі досить поширеним явищем є діяльність приватних військових компаній (ПВК). Навіть ті люди хто певним чином обізнаний про діяльність ПВК, інколи задаються питаннями: зокрема, чи справді уряди створюють ПВК заради благої мети – працевлаштування колишніх вояків професійної армії? Якими об’єктами опікуються близько 2 мільйонів фахівців військової справи в кількох сотень ПВК у «гарячих» точках 110 країн світу? Як бути з тим, що Кодекс злочинів проти миру й безпеки людства ООН відносить ПВК до найманства й злочинної діяльності?

Спробуємо розібратись в цих питаннях.

На сьогоднішній день досить поширеним явищем стали приватні

військові компанії (ПВК). Це недержавні структури, що виконують широкий спектр послуг: від підготовки й навчання військовослужбовців до проведення військових операцій та розвідувальної діяльності. Окрім визначення «приватні військові компанії» використовуються терміни «приватизовані військові фірми» та «військові контрактори». За американською класифікацією ПВК поділяються на фірми: поставники контингентів; консалтингові фірми; фірми із забезпечення.

Приватні військові компанії залучають для вирішення широкого

спектру військових завдань силами їх цивільних співробітників, більшість з яких мала попередній досвід служби у збройних силах, спецслужбах та інших силових формуваннях. Вони фактично є учасниками всесвітнього ринку, утворюючи його специфічний сегмент, що принципово відрізняє їх від терористичних організацій.

Найманці служать для підтримки обстановки некерованого хаосу в ресурсних регіонах, до яких відносять фактично всю Африку південніше Сахари, Близький Схід, Центральну Азію, Південну Америку. Воєнно-політична обстановка там визначається надзвичайно строкатим спектром деструктивних організацій – від транснаціональних корпорацій до мереж нелегальної торгівлі зброєю, наркобаронів, сепаратистських, терористичних

організацій, що сполучають нелегальні методи збагачення й військового конфлікту для отримання прибутку.

Вже у 2006 р. у світі нараховувалося понад 3000 комерційних

воєнізованих організацій (фірм, компаній) з приблизно 2 млн. співробітників. ПВК діють у понад ста країнах світу та зареєстровані у США (55%), 27% – у країнах ЄС (переважно у Великій Британії), 9% у країнах Близького Сходу та Африці. Провідними замовниками послуг ПВК виступають уряди (62% контрактів), 29% – комерційні структури, решта – з неурядовими організаціями та фізичними особами. За даними Брукінгського інституту (США), прибутки ПВК щорічно становлять $180 млрд.


Згадані структури мало схожі на традиційні загони найманців. ПВК складаються, переважно, із висококваліфікованих, досвідчених армійських генералів, офіцерів, колишніх співробітників спецслужб та військ спеціального призначення, інших профільних спеціалістів, зокрема – психологів, ІТ-спеціалістів, фахівців із дестабілізації банківських систем. Мережа ПВК через досвідчених кадровиків-селекціонерів інтенсивно веде пошук професіоналів (як колишніх, так і діючих) військової та спеціальної справи, розвідників й контррозвідників, готових за солідну винагороду без

зайвих запитань взятися за виконання ризикованих та сумнівних з правового й морального погляду завдань. Практикується відправлення діючих військовослужбовців у тривалі відпустки для «підробітку» у ПВК. Водночас ПВК працюють під щільним контролем спецслужб, від яких залежить дозвільна система на отримання ліцензії на роботу.

Відповідним є і винагородження за працю. Плата кваліфікованим

співробітникам ПВК може сягати $200-1000 на день, в той час як солдати і сержанти армії США отримують $1000-4000 у місяць. Середній річний прибуток офіцера розвідки в США сягає $126 тис. на рік, а найманця у цій сфері – щонайменше $250 тис. Зрозуміло, що таке утримання приваблює досвідчених фахівців, а для спецназівців з постсоціалістичних держав взагалі

виглядає фантастичним. Так, в західні охоронні фірми із одного з кращих у світі польського антитерористичного підрозділу «Грім» (відзначився несенням бойової служби в Іраку) перейшло до 80 із 100 співробітників, що звільнилися після скорочення зарплатні та передачі елітного підрозділу з підпорядкування МВС і Адміністрації до військового відомства. Ще кілька сотень поляків із десантно-штурмових частин та спецпідрозділів поліції отримали відповідні пропозиції, від яких вони навряд чи відмовляться – замість тисячі доларів місячного утримання в «Громі» їм обіцяють стільки ж, але за день.

Також варто зазначити, що ПВК відрізняються надзвичайно високою бойовою та спеціальною підготовкою. У ряді африканських конфліктів загони від ПВК чисельністю у 200-300 бійців при підтримці гелікоптерів успішно протистояли слабко озброєним та навченим багатотисячним повстанським арміям. У квітні 2004 р. в іракському м. Неджеф вісім співробітників «Blackwater» 5 годин відбивали атаки кількох сотень бойовиків, знищивши до сотні нападників, а самі втратили лише двох пораненими!

По суті, «Blackwater» являє собою приватну армію із понад 50 тис.

співробітників, має на озброєнні гелікоптери, танки, БМП і БТР, новітні зразки зброї піхоти, зв’язку, спеціальні засоби тощо. Компанія готова «надавати сили для придушення заворушень по всьому світу».

Сучасні ПВК, тісно пов’язані із політичними елітами, володіють