Більше 75 років тому розпочала роботу Організація Об’єднаних Націй, створена передусім для підтримки міжнародного миру та безпеки. Але як відомо у 2021 році низка держав, серед яких і Україна все ще потерпають від конфліктів. Отже закономірно виникає питання, щодо ефективності організації.
Минуло 75 років і, за словами генерального секретаря ООН Антоніо Гутерріша, організація дозволила «уникнути напасті Третьої світової війни, якої багато хто боявся». Однак організація вже не один рік стає об’єктом критики через низку причин. У 2021 році в умовах численних конфліктів, зростаючої політичної напруги, коронавірусної пандемії та економічних складнощів, голоду й бідності з’являється дедалі більше запитань щодо
ефективності і, головне, актуальності ролі організації.
«ООН втратила можливість відіграти роль, для якої вона, власне,
створювалася: для запобігання війн, агресії, окупації», – заявив нещодавно в інтерв’ю Радіо Свобода постійний представник України при ООН Сергій Кислиця, на думку якого організація не зробила все можливе для того, щоб запобігти анексії Росією українського Криму в 2014 році.
На думку експертів-міжнародників, оцінка ефективності ООН сьогодні залежить від конкретної сфери діяльності організації. В деяких аспектах ООН є ефективною, в деяких – абсолютно неефективною, а в інших – стала пасивною.
Більшість експертів вважають ООН ефективною в гуманітарних питаннях та діяльності, що пов’язана з моніторингом, статистичними розрахунками, продовольчою безпекою тощо. В таких питаннях, як охорона здоров’я, ООН стала пасивною через неймовірну бюрократію. На думку міжнародників, найменш ефективно організацією вирішуються питання пов’язані із
міжнародною безпекою. Основною причиною цього є політизація процесу.
Суть проблеми нерівності країн.
Генеральна асамблея, куди входить 193 члени, є головним дорадчим, політичним та представницьким органом ООН. Але за Статутом саме Рада безпеки несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. Всі держави-члени зобов'язані виконувати рішення Ради, яка має повноваження вводити економічні санкції і може схвалювати застосування
військової сили.
Постійні члени Ради безпеки ООН – переможці Другої світової війни – Велика Британія, Китай, Франція, Росія та Сполучені Штати – мають право вето на будь-яке рішення. Цей принцип було закладено в основу роботи ООН на самому початку. Отже, створена ситуація коли п’ять держав за статусом мають набагато більші повноваження ніж решта, а баланс сил у Раді безпеки не дозволяє вирішувати безпекові питання окремо від політичних інтересів
окремих гравців.
Як наслідок, запобігти новим конфліктам в світі ООН не здатна, в тому числі через те, що принципи закладені в ООН й особливо Раді безпеки з самого початку були зроблені такими, які обслуговував інтереси п’яти постійних членів Радбезу, тому що вони мають право вето і, відповідно, імунітет від міжнародного переслідування, тиску міжнародної спільноти та санкцій.
Якщо провести аналіз конфліктів, в які були залучені постійні члени Ради безпеки ООН виявиться, що вони або не вирішуються, або на них неможливо ніяк відреагувати і Рада не в змозі нічого зробити через політизацію цього процесу.
Водночас зводити нанівець роль ООН не можна, адже резолюції, дискусії та декларації ООН є важливими для фіксування цієї історії, для міжнародного права, для країн-жертв агресії або анексії, оскільки при зміні політичної реальності буде змога апелювати до цих резолюцій в міжнародних судах – чинних чи майбутніх.
Чи буде реформа?
«Розблокувати» роботу ООН, посиливши її ефективність, можна було б за допомогою реформування, про яке говорять вже багато років. Експерти вважають, що організація або реформується, або наслідуватиме долю своєї попередниці – Ліги Націй, або ж буде роздроблена на кілька структур. Реформування при цьому, має стосуватися і структури, і механізму ухвалення рішень, і інституційної ієрархії всередині, і функцій.
Більшість фахівців схиляються до думки, що реформа невідворотна, але залежить від політичної волі глобальних гравців і глобального балансу сил, який складатиметься поміж глобальних гравців вже у новому світовому порядку. Іншими словами, від того, наскільки впливовими залишатимуться США, Китай, Індія, Росія – країни, які є ключовими гравцями на міжнародній арені, – від їхньої волі, від їхньої позиції, від їхнього місця в новій системі і буде залежати майбутнє ООН.
Comentarios