Що відбувається з Нілом?
Рівень Нілу в центрі Каїра, в самому туристичному місці настільки впав, що вперше стало видно "острівці" серед русла, покриті водоростями і цвіллю. Що ж буде, коли ефіопи перекриють потік? Війна?
Те ж явище відбувається і в Єгипті, в країні, в якій багато хто вважав, що їх великий Ніл буде текти вічно. Але ось - ні. Ефіопи закінчили свою дамбу "Відродження" в верхів'ях Нілу. Тепер їм необхідно значно послабити течію річки на кілька років, щоб заповнити величезне водосховище, побудоване перед дамбою. Ефіопи збиралися перекрити воду на три роки, щоб якомога швидше почати отримувати електроенергію.
Єгиптяни ж хочуть, щоб процес розтягнувся на шість років, був би не таким різким і протікав би повільніше. Тим часом рівень води в Нілі продовжує опускатися. У деяких районах річка вже починає пересихати. Але ж ефіопи ще навіть не почали перекривати воду.
Наслідки для Єгипту вже руйнівні. Рівень води в Нілі опустився настільки, що його недостатньо для зрошення. Поля починають пересихати, а господарства в його дельті - вмирати. Кількість питної води теж різко скоротилося, менше стало її і для сільського господарства. Що робити майже 100 мільйонам жителів країни? Ситуація змушує владу збільшувати експорт основних товарів, занурюючи країну в ще більші борги.
Ніяких опріснювальних комплексів не створюється. Немає запасів і немає виходу. Якщо Ніл остаточно пересохне, Єгипет загине. Такого ще не було ніколи. Єгиптяни звикли до того, що Ніл завжди продовжував текти. Вони не були готові до того, що трапилося.
Все це абсолютно безпрецедентно. Відразу всі три великі річки Близького Сходу: Ніл з його долиною і месопотамські річки, Тигр і Євфрат, зникають. А разом з ними можуть зникнути і їх цивілізації, яким доведеться мігрувати десятками мільйонів.
Йорданія теж висихає. У її уряду не вистачає грошей на те, щоб забезпечити в достатній мірі своїх мешканців питною водою. Тому кожен день воду в крані відключають на кілька годин. До того ж Йорданія ще змушена поїти приблизно півтора мільйона сирійських біженців, що скупчилися в центрі країни. Витрачати на них воду, якої у неї і так не вистачає.
Так Йорданія стала однією з найбільш нужденних у воді країн світу, а громадянська війна в Сирії ще більше погіршила ситуацію. Оскільки на півдні Сирії води немає, селяни там безконтрольно викачують воду з джерел річки Ярмук. Ярмук, в свою чергу, є головною притокою Йордану, а тому і рівень води в річці Йордані теж дуже сильно впав - адже майже три чверті води його русла тепер не досягають. Уряд Йорданії бурить одну за одною нові свердловини, опускаючи рівень ґрунтових вод ще нижче і засолюючи їх ще більше.
Йорданія отримує від Ізраїлю воду з Кінерета відповідно до Йордансько-Ізраїльського мирного договору 1994 року. Це дуже їй допомагає.
Тим часом, у міру того як економічна ситуація в Йорданії погіршується, в суспільстві зростає невдоволення і проблема нестачі води відіграє тут чималу роль.
Схожа біда обрушилася і на Іран з посухою, яка лютує вже 14 років на половині території країни, де зосереджено 90% населення і сільськогосподарських угідь.
І тут все та ж проблема. Країна субсидує вирощування пшениці, селяни потребують води, якої у них немає, і тому риють нелегальні свердловини. Рівень ґрунтових вод опускається і води стає ще менше. Мільйони жителів залишають села, переселяючись в міста. Методи зрошення в Ірані є вкрай неефективним, немає централізованої системи управління водними ресурсами. Держава будує дамби, які погіршують ситуацію ще більше.
Брак води і жорсткі санкції від яких потерпає Іран, неминуче ведуть до наростаючого цивільному невдоволення, стаючи серйозною загрозою для режиму. А ми-то з вами знаємо, що протести, що починаються з води, легко можуть закінчитися палацами правителів.
Уряди не діють. Вони вважають цю проблему не важливою. Тим більше що у них були важливіші проблеми. В Єгипті наростає громадська критика щодо влади, яка не подбала про нові умови зрошення, не подумавши заздалегідь, де роздобути воду. Керівництво країни продовжує ігнорувати проблему, яка вибухне вже в майбутньому році, коли ефіопи включать свою дамбу і перекриють русло. Те ж відбувається і в Сирії, Йорданії та Лівані. У минулому створення дамб вважалося національним пріоритетом (наприклад, на річці Літані в Лівані було створено штучне водосховище - озеро Караун). Але ці дамби опустили рівень води в річках, що призвело до важкої нестачі води для пиття і зрошення.
Лівійський проект
На початку 90-х років полковник Каддафі розгорнув величезний проект "Великої рукотворної річки" (так він називався), що перетворився сьогодні з колосальної інвестиції в тягар. Тому він, ймовірно, скоро закриється. Оскільки Лівія була пустельною країною, ідея полягала в тому, щоб доставити воду на узбережжя з виявленого на півдні Нубійського водоносного шару, з'єднавши стародавні труби і акведуки з бетонними трубами чотириметрової діаметра, і, простягнувши їх на 4000 кілометрів. Система поставляла 6,5 мільйонів кубометрів води в день. Ідея була красивою, виконання теж (руками західних і південнокорейських інженерів). Ось тільки підземний водоносний шар не відновлюється. Води стає там все менше і менше. Одночасно з цим вартість опріснення води знижується. Тому сьогодні вже не очевидна вигода продовження подібного видобутку води і транспортування її на тисячі кілометрів. До того ж у сьогоднішній Лівії, яка роздирається громадянською війною і нескінченними сутичками, нікому думати про воду. Тому все так і буде вмирати до повного висихання і краху.
В результаті цього все більш посилюється катастрофи, десятки мільйонів селян і їх сім'ї будуть змушені залишити свої землі в Ірані, Сирії, Йорданії, Іраку та Лівії, поїхати до великих міст чи приєднатись до потужних потоків мігрантів на захід і на північ, головним чином в Європу. Це неминуча міграція, у жителів висохлих регіонів просто немає іншого виходу. Ні Інституту національного страхування, ні компенсацій там не існує.
І мова тут не тільки про сільське господарство, а про все, що пов'язано зі зникаючим річками та озерами: риболовлею, тваринами, рослинами, пляжами, яхтами і туризмом. Дуже багато людей годувалися з річок. Всі вони залишаться без засобів до існування, неминуче приєднуючись до хвиль біженців.
Одним словом, в ці хвилини проростають все нове і нове насіння майбутніх заворушень в Європі. Але там зайняті лише проблемами нинішньої міграції і поки не розуміють масштаби майбутньої катастрофи.
Ще одним, не менш серйозним, наслідком стануть війни відчаю, які можуть спалахнути просто тому, що іншого вибору у людей просто не залишиться. Наприклад, між Багдадом і турецькою владою. Іракці прокинулися, коли вода у них вже майже зовсім вичерпалася. Що вони робили десять років тому? Вони були зайняті своїми війнами. Теж і у єгиптян з ефіопами, у сирійської влади з Туреччиною, забирає більшу частину води Євфрату собі. Таж вода, яка приходить з Туреччини, досягаючи Іраку або Сирії, в чималій мірі вже зіпсована, оскільки турки використовують її в промисловості, для охолодження, для очищення і інших потреб. Як наслідок інше арабське населення отримує непридатну для пиття воду.
Зазначену проблему поки всі ігнорують, але коли води для пиття не стане зовсім, розпочнуться війни. І вони будуть жорстокими, оскільки у людей не буде вибору. Близький Схід занурюється все глибше і глибше на саме дно.
Отже ігноруючи зазначену проблему з водою треба розуміти, що перед нами колосальні цивілізаційні зрушення, які змінять весь світ. І можливо, нинішні потрясіння, що стали відлунням "арабської весни", виявляться лише прологом того, що гряде в майбутньому.
Comments