Перезавантаження системи оборони України. Частина 2.

Уроки на завтра

Коли президент Зеленський висловлює переконання, що «разом ми збережемо мир і змусимо гармати мовчати», хочеться додати: це добре, але може відбутися лише за умов нарощування Україною оборонного потенціалу. Причому не в лінійному сенсі – літаки та танки. Потрібен асиметричний арсенал. Хоча б тому, що Росія, яка витратить у 2022 році на оборону понад 3,5 трлн рублів, або близько 48 млрд доларів, має воєнний бюджет, який майже в 10 разів більший за український. Хоча варто звернути увагу й на інший дивний факт: російські асигнування потреб оборони зіставні з німецькими, але становлять лише 15-ту частину американських. І за таких умов Москва намагається нав’язувати свої правила гри Заходу. Насправді це свідчення того, що Москва також певною мірою використовує асиметричні дії, намагається грати на випередження, передусім нетрадиційними засобами.

Розмова про потенціал України створити асиметричний арсенал стримування російської агресії далеко не перша. Але здійснюється цей процес занадто повільно та часто зовсім не так, як хотілося б. Спробуємо коротко окреслити напрямки перетворень, які зроблять Україну в рази сильнішою. Під кожний з таких напрямків необхідна покрокова програма, а загалом було б доцільно перейти на проєктне управління сектором безпеки і оборони, створивши низку проєктних груп – під кожну ділянку, що трансформуватиметься. Одразу зазначимо: застереження противників реформування на кшталт «Не можна реформувати армію (СБУ, ОПК і т.д.) під час війни» є безпідставними. Тому що російська гібридна війна проти України може тривати десятиліттями, а ми залишатимемося вразливими весь цей час.

Почнемо з несилових засобів. Відкриття Москвою в січні 2022 року «активного інформаційного фронту» свідчить про необхідність для України набагато більше, ніж нині, займатися інформаційно-психологічними операціями та кіберспроможностями. Україна, яка має виключний науковий потенціал та восьмирічний досвід реальної війни, має створити умови для здійснення кібератак і активних інформаційно-психологічних операцій, а не тільки реагувати на кремлівські атаки. Йдеться в тому числі про спроможність здійснювати інформаційні заходи через найбільш авторитетні ЗМІ світу, що завжди робить Москва і до чого рідко дотягується Київ.

Про необхідність посилити розвідку вже було сказано вище. У цьому контексті вартувало б розглянути і прискорити створення власного супутникового розвідувального угруповання. Супутник із розподільчою здатністю 0,5 метра коштуватиме чимало – від 70 до 100 мільйонів доларів, але січень 2022 року довів, що безпека значно дорожча. Тим паче, що Україна має науково-виробничу базу й можливості в самостійному створенні різноманітних зразків космічної техніки (більша частина таких космічних апаратів була виготовлена в Україні, закуповувати доведеться хіба що оптико-електронні модулі та сонячні панелі).

Владі не зайве було б подбати про створення потужних аналітичних та інформаційних структур, які здійснювали б оперативний аналіз як у сфері розвитку іноземних армій та технологій, так і в галузі «стикування» вітчизняної науки, промисловості і військових. Поки що найкращі рішенні у створенні новітніх зразків зброї реалізовано виключно як ініціативу знизу, а коли потрібно об’єднати зусилля держави та приватного сектору, держава, як правило, демонструє неспроможність у розвитку таких проєктів.

Звісно, потрібні виключні зусилля для нарощування потенціалу вітчизняної контррозвідки, із поступовим реформуванням СБУ. Україна має бути здатна до обережного посилення контррозвідувального режиму, хоча б у прикордонних з РФ і Білоруссю областях.

Якщо говорити про сили оборони, то фахівці Українського інституту безпекових досліджень дійшли висновку, що фундаментальне перезавантаження підходів у галузі організації оборони повинно повністю змінити її структуру та принципи. Для цього вже є й певна основа, зокрема, Стратегія воєнної безпеки України передбачає застосування всеосяжного принципу побудови оборони.

На жаль, початок створення Сил територіальної оборони (ТрО) виявив низку недоліків, які тепер розв’язують вже на ходу. Досить добре, що парламент спромігся ухвалити зміни до закону, які дозволять за рішенням головнокомандувача оснащувати бригади чи батальйони ТрО більш потужною зброєю, ніж стрілецька. Але фахівці вже помітили, що формування Сил ТрО відбувається в хаотичному режимі, коли на керівні посади в Силах територіальної оборони призначають командирів без бойового досвіду, через що утворилася недовіра до Сил ТрО з боку частини ветеранів цієї війни. І тому вже лунають ідеї про паралельне утворення добровольчих загонів (груп) з числа активних ветеранів війни. Владі варто унормувати ці питання, не виключено шляхом заздалегідь визначених рішень, щоб бойові бригади могли поповнити ці досвідчені фахівці війни (враховуючи, що укомплектованість бригад у середньому 75%, такий підхід був би обґрунтованим і доцільним).

Щодо сил оборони, владі варто прийняти остаточне й безповоротне рішення – відмовитися від призову. Та й взагалі відмовитися від немотивованих людей у силах оборони. Щодо ЗСУ, то армія як ядро системи оборони повинна бути професійною, укомплектованою на основі мотивації психологічно мілітаризованих людей. Влада мала б оголосити про намір створити професійні ЗСУ та почати розробляти реалістичну програму, напевно, відповідною проєктною групою.

Наступна ділянка трансформації – вітчизняний ОПК, який майже весь нині опинився без замовлень. Старт реформування державного сектору ОПК, здається, відбувся. Але результат оцінити можна буде тоді, коли зникне штучна надбудова під назвою «Укроборонпром». Якщо «управлінський центр» (з будь-якою назвою) існуватиме до кінця 2022 року (і, відповідно, фінансуватиметься провідними підприємствами ДП «Антонов» і ДККБ «Луч», відтягуючи ресурси від розвитку озброєнь), цю реформу можна буде вважати проваленою. Будь-яке штучне, примусове об’єднання підприємств гальмуватиме їхній розвиток. Коли на початку 2022 року під час війни фактично зупинилася робота найпотужнішого виробника РЛС НВК «Іскра», а головний розробник бронетехніки ХКБМ імені Морозова перейшов на одноденний робочий тиждень, напевно, це є свідчення і проблем в ОПК, і проблем відносин із замовником.

Звісно, ОПК має підтримуватися замовленнями, хоча Міністерство оборони відповідає в першу чергу за оптимальне забезпечення ЗСУ. До речі, важко позитивно оцінювати переозброєння армії, і не тільки, через невеликий ресурс (реально це близько мільярда доларів щорічно). Серйозного переозброєння армії в тактичній ланці так і не сталося ще й через позицію замовника. Є ціла низка перспективних проєктів, які вже могли б серійно постачатися у війська, але їх випробування гальмувало: РСЗВ «Вільха-М», САУ «Богдана», система керованого озброєння бойового вертольота 524Р (або її оновлені версії), баражувальний боєприпас «Грім» (дрон-кілер), наземний роботизований комплекс «Мисливець», самохідний мінометний комплекс «Смерека» та чимало інших розробок.

До цього можна додати, що є також чимало перспективних розробок, до яких держава ставиться, як до іноземних. Позиція держави: «Почекаємо і подивимося, що вони там зроблять». Замість визначити найперспективніші проєкти й активізувати їхній розвиток, наприклад, через Мінстратегпром. За умов відносно невеликих витрат можна було б суттєво посилити українську армію. За роки війни з’явилися перспективні розробки потужних озброєнь, як, наприклад, створення вітчизняного ЗРК та оперативно-тактичного безпілотника. Або ще один приклад розробки нової зброї – поява безпілотного вертольота, здатного діяти на тактичну глибину до 80 км. Така розробка може наблизити армію до застосування так званих москітних стратегій – масового використання рою безпілотників. Те саме можна сказати й про наземні роботизовані комплекси. Для розуміння: за ціною одного бронетранспортера можна купити 7-8 роботизованих наземних комплексів, які використовувалися б з різним функціоналом – з ПТРК-модулем, з модулем у вигляді комплексу РЕБ, зі стрілецьким модулем і як транспортник боєприпасів чи для евакуації поранених з поля бою. Але для реалізації такого проєкту потрібна увага держави – з боку Міноборони та Генерального штабу.

Усе більше в сучасних суперечках між країнами світу швидкоплинних військових конфліктів або обмінів вогневими ударами. І все вагомішу роль відіграють високотехнологічні озброєння, які відносно дешеві та наразі доступні не тільки для наддержав, а й навіть для парамілітарних угруповань (як це було у вересні 2019 року в Саудівській Аравії). Успіх досягається в разі їх масового застосування. Тож небезпідставно командування СВ ЗСУ заявило у грудні про бажання створити підрозділи, які будуть озброєні дронами-кілерами (баражувальними боєприпасами). Однак вкрай важливо, щоб новаторство реалізовувалось упродовж не років, а місяців. Тоді потенціал армії стрімко зростатиме.

Або інший показовий приклад: восени 2021 року РНБОУ затвердила ракетну програму, але й через чотири місяці після епохального рішення немає ознак її наповнення. А власне ракети (у перспективі з дальністю ураження 1000 км і більше) мають сформувати неядерний щит стримування зовнішньої агресії. У цьому контексті зовсім не зайвим може здаватися досвід, як не дивно, Північної Кореї. Днями Сполучені Штати закликали Північну Корею до перемовин – після новини про нове випробування балістичної ракети середньої дальності Hwasong-12. І це відбулося вперше з 2017 року. Тож підвищення ставок у сучасному світі відбувається виключно внаслідок системної, наполегливої й безперервної роботи у сфері власного посилення. Здається, якби Київ мав пару, скажімо, сотень ракет, здатних дотягнутися до Москви, риторика Кремля була б зовсім іншою.

І останнє. Навіть відмовившись від масштабного наступу, Росія розхитуватиме Українську державу через свої терористичні угруповання «ЛНР/ДНР». При цьому слід звернути увагу на те, що Росія все більше уваги приділяє випробуванню оновлених озброєнь і техніки. Наприклад, командири свідчать, що у бойовиків з’являються новітні засоби розвідки та безпілотні авіаційні комплекси (БАК), у тому числі ударні. Модернізована версія БАК «Орлан» здатна працювати проти ЗСУ на висотах 5500-6500, де його не дістають вітчизняні РЕБ. А такий БАК не тільки виконує розвідувальні завдання, а й здатен скидати бомби, ракети, міни. На такі зміни українська сторона мала б активно реагувати, наприклад, замовляти підприємствам ОПК модернізацію наявних засобів РЕБ – це цілком досяжні цілі. Просто з цим треба оперативно працювати.

Світ змінюється надзвичайно швидко. Якщо Україна відставатиме зі своїми змінами, вона буде приречена залишатися у групі аутсайдерів. Якщо ж діятиме на випередження, має всі шанси перетворитися на добре захищену, недоторкану державу.



599 переглядів