Перезавантаження системи оборони України. Частина 1.

Протистояти можливому масштабному нападу Росії Україна готова набагато краще, ніж на початку 2014 року. Водночас ми досі залишаємося вкрай вразливою мішенню для Росії, про що й свідчать агресивні плани північного сусіда. Що означає: обрані напрями нарощування оборонних спроможностей держави, м’яко кажучи, не завжди були правильними.

Річ не в тому, відбудеться чи не відбудеться масштабний наступ Москви у 2022 році, а в тому, що війна проти України обов’язково триватиме, а її формати можуть змінюватися від диверсій і терактів до повномасштабного наступу. Припинення цієї російської війни на знищення незалежної України можливе лише за двох умов: або Україна перетвориться на добре захищену фортецю, або путінський режим отримає ще одну Білорусь.

При цьому слід визнати, що вимоги до сучасної оборони впродовж останніх кількох років суттєво трансформувалися та продовжують стрімко змінюватися. І це вимагає докорінного перезавантаження підходів до організації оборони держави – з переведенням її у національний проект. Такий, коли оборона держави стане завданням і девізом кожного громадянина. Важливим мотиватором для української влади має стати той факт, що держава справді має можливості й ресурси, щоб досягти рівня неприступної фортеці.

В очікуванні російського наступу

Україна вже вісім років війни живе в умовах невизначеності та напруженості – фактично в умовах очікування розгортання Москвою війни більших масштабів, ніж нині. Кремлю вигідно тримати Україну в напруженні, бо так він має можливість впливати на Західний світ, активно формувати порядок денний на світовій геополітичній арені. Задля цього Москва використовує широкий арсенал інформаційних засобів і дій, намагаючись надавати світу суперечливу інформацію. Ось найпоказовіший приклад. 28 січня The Wall Street Journal з посиланням на неназваних чиновників західних оборонних відомств повідомив, що Росія відправила до кордону з Україною медичні підрозділи, що може означати останнє приготування до вторгнення. А вже 29 січня прес-служба Західного військового округу РФ звітувала, що Росія повернула частину своїх військ від українського кордону до місць постійної дислокації.

У такій ситуації важко зробити висновки щодо появи цілої серії публікацій у західних ЗМІ про підготовку РФ до нападу на Україну: чи з’явилися вони завдяки «витоку» інформації на рівні дипломатичних кіл, чи просто проплачені спецслужбами, чи є результатом роботи західних розвідок, чи західні спецслужби свідомо втягнулися в інформаційну війну з Росією?

Для України така ситуація стала певним викликом і засвідчила необхідність змінити підходи і до розвитку технічних засобів розвідки і агентурних мереж, і до розвитку власних спроможностей вести сучасні інформаційні війни. До речі, інформаційні війни мають практичне віддзеркалення, наприклад, у вигляді падіння курсу гривні й втечі інвесторів на тлі напруження та штучно утворених страхів вторгнення, що, безумовно, могло бути окремою ціллю Росії. Оскільки погіршення економічної ситуації можна використати для подальшого розхитування та дестабілізації ситуації в Україні.

Ціла «гра в бісер» розгорнулася навколо «ультиматуму» Росії щодо гарантій безпеки. У цьому контексті було б цікаво почути відповідь Кремля, якби США і НАТО як альтернативну (зустрічну) умову пропозиціям Росії щодо надання їй гарантій безпеки визначили б необхідність виконання самою Росією положень Будапештського меморандуму в повному обсязі. Включаючи Крим та ОРДЛО. Чи готова була б Москва в обмін на гарантії безпеки деокупувати Крим і залишити у спокої Донбас?

Так чи інакше, у нав’язаному Кремлем порядку денному питання України вперше в її новітній історії вийшло на центральне місце. Власне кажучи, те, що відбувається сьогодні, є справжньою баталією за Україну. Поки що переважно інформаційною. Але з риторики Кремля чітко видно, що там не очікували такого рівня підтримки України, зокрема, постачань зброї та боєприпасів зі Сполучених Штатів і з Великобританії. Так само не можуть повністю ігнорувати в Москві й можливі санкції. Білий дім уже оголосив, що санкції США в разі вторгнення РФ в Україну призведуть до зниження російського промислового потенціалу. Точніше до подальшого зниження, бо нині є багато ознак технологічного дефіциту в РФ. Наведемо лише одну ілюстрацію: Росія з останніх сил бореться за свій традиційний індійський ринок, але на сьогодні майже втратила його – внаслідок технологічної неспроможності задовольнити партнера.

Отже, безпрецедентний політичний рівень підтримки Заходом сучасної України справді може суттєво або навіть кардинально вплинути на рішення Кремля розгортати масштабну війну. Однак, переконані, що не варто й «заколисувати» себе, перекидаючи завдання захисту на Збройні сили та сили оборони держави в цілому. Той факт, що військових сил і засобів по периметрах українського кордону від Білорусі до окупованого Криму начебто «недостатньо для масштабного вторгнення», не повинен знизити якість і темпи підготовки держави до «зустрічі» ворога. Звісно, немає підстав для паніки, але…

Аналіз ймовірних дій РФ спонукає до висновків про дуже широкий діапазон можливостей. Москва розпочала цю авантюру та зберігає можливості маневру. Ці можливості Кремль використає відразу, тільки-но прорахує ймовірність успіху швидкої операції. Скоріш за все, декорованої та ілюмінованої під «порятунок» російських громадян в Україні – тож найнебезпечніші зони нині не на кордонах, а всередині України, де залишилося чимало завербованих у часи президенства Януковича людей. Саме масштабна внутрішня дестабілізація є найбажанішим сценарієм для путінського Кремля, бо її можна легко й оперативно використати для розширення сценарію до суто воєнного.

Хоча за певних умов дестабілізація ситуації може початися одночасно: всередині України та на одному з кордонів, скажімо, білоруському (що найвигідніше Кремлю, оскільки конфлікт можна видати за «білорусько-український», а РФ лише «прийде на допомогу» союзнику). Будь-які прикордонні дії, як і зростання активності всередині держави, скоріш за все, будуть зондуванням можливостей. Але слід розуміти, що перекидання повітряно-десантних дивізій – це від кількох годин до кількох діб залежно від рівня оснащення, озброєння та стану бойової готовності на момент наказу. Найбільш вірогідні способи потрапити угрупованням ПДВ на територію України – здійснити десантування посадковим способом (7-ма десантно-штурмова дивізія завдяки своєму розташуванню на узбережжі Чорного моря може здійснити перекидання морем на десантних кораблях). Як, до речі, і морська піхота Чорноморського флоту. Тож не зайве було б посилити охорону всіх наявних аеродромів і морського узбережжя.

Загалом треба ретельно попрацювати, щоб позбавити Москву можливості провести стрімку операцію – щойно Путін усвідомить неможливість бліцкригу, він відступить.

І наостанок про нинішній етап війни з Росією. Ті, хто служив в армії, пам’ятають, що кожен черговий військової частини має конверт, який відкривається відразу після оголошення бойової тривоги. Він містить покроковий порядок дій для всіх: від командира частини до останнього солдата. Це до того, що якщо спокійно роз’яснити кожному резервісту його дії в разі раптового нападу російських військ, поменшає підстав для жахливих припущень і панічних настроїв, наприклад, за відсутності зв’язку, інтернету, світла, газу… Люди краще діють, коли зміна умов існування заздалегідь обговорена. Такого сценарію з розгорнутою війною може ніколи в житті не відбутися, а от сприйняття Путіна як ворога закріпиться в масовій свідомості українців назавжди.



598 переглядів