Загроза війни на Балканах

Боснії і Герцеговині загрожує розпад, а можливо й відновлення війни. Велика кількість експертів припускають, що ескалація напруги в реґіоні відбувається за допомогою РФ.

Ескалація напруги в Боснії і Герцеговині розпочалася наприкінці липня 2021 року. Це сталося після набуття чинності новим законом про відповідальність за заперечення геноциду і звеличення воєнних злочинців. Закон, ініційований попереднім верховним представником ООН з Боснії і Герцеговини Валентином Інцком (Valentin Inzko), неймовірно обурив керівників Республіки Сербської. Останні вдалися до блокування роботи органів влади. А лідер боснійських сербів Мілорад Додік навіть заявив: «Існування Боснії більше не має сенсу».

Зміни Кримінального кодексу Боснії і Герцеговині передбачають покарання до п'яти років ув'язнення за «публічне схвалення, заперечення чи спробу виправдання геноциду, злочинів проти людяності чи воєнних злочинів, затверджених правочинним судовим рішенням». І боснійська прокуратура повідомила, що вже почала порушувати справи відповідно до нового закону.

Передовсім цей закон, звісно, стосується масакри в Сребрениці, де у липні 1995 року армія боснійських сербів під командуванням генерала Ратко Младіча знищила понад вісім тисяч мусульман. Винищення зазнали не лише чоловіки так званого призовного віку, а й неповнолітні хлопці та літні люди. Міжнародний трибунал у Гаазі кваліфікував цей злочин як геноцид. Його ініціатора – генерала Младіча засуджено до довічного ув'язнення. Проте багато сербських політиків (як у Боснії і Герцеговині, так і в самій Сербії) не визнає геноциду в Сребрениці, Ратко Младіча вони вважають героєм, а не злочинцем.

Якщо ж Шефік Джаферович і Желько Комшич привітали «геноцидні» зміни до кримінального кодексу, то Мілорад Додік виступив категорично проти. «Геноциду у Сребрениці не було. Серби не можуть ухвалити таке рішення. Це цвях у труну Боснії і Герцеговини. Її існування більше не має сенсу»,— оголосив він і розпорядився, скликати парламент Республіки Сербської, щоб ухвалити рішення про блокаду всіх державних структур Боснії і Герцеговини. Що й було оперативно зроблено.

Напруга з того часу поступово наростала в Боснії і Герцеговині, аж поки не набула вибухонебезпечного стану наприкінці жовтня. Нині, за визнанням більшості експертів, країна перебуває на межі розпаду, а то й відновлення громадянської війни. Причиною напруги стали заяви Додіка про те, що Республіка Сербська має намір сформувати власну армію та систему правосуддя.

Що більше, Додік заявив, що змусить боснійську армію залишити територію Республіки Сербської. «А якщо Захід спробує втрутитися, ми маємо друзів, готових підтримати сербську справу», – застеріг він. Натякаючи, очевидно, на Сербію та Росію.

Чому згаданий закон так негативно сприйняли сербські політики? Не лише зі суто патріотичних почуттів і шанування пам’яті своїх героїв. Існує й суто політико-прагматичний аспект. Адже безперечним дотриманням закону про покарання за заперечення геноциду урешті-решт призведе до поступового усунення непримиренних сербських політиків з усіх структур та рівнів боснійської влади. А відтак дозволить здійснити демократичні перетворення, такі необхідні кроки щодо розблокування руху Боснії і Герцеговини до Європи і НАТО.

Останнє дуже непокоїть Кремль. Саме тому Росія вирішила теж жорстко втрутитися в боснійську гру. Москва накинулася на вже колишнього верховного представника ООН з Боснії і Герцеговини Валентина Інцка та ініційований ним закон.

«Спершу колишній високий представник Валентин Інцко під завісу свого мандата зауважив, що має право, немов самозваний боснійський самодержець, внести відомі поправки до Кримінального кодексу Боснії та Герцеговини всупереч думці боснійських сторін. Зрозуміло, таке нечуване самоуправство відразу ж підлило олії у вогонь, спровокувавши новий виток суперечностей і шкідливої ​​полеміки між народами країни, які ще не до кінця відійшли від наслідків конфлікту», – зазначив представник Росії при ООН Василь Небензя.

Критикою чинного верховного представника ООН Кремль не обмежився. Аби ще більше наростити ескалацію в країні та позбавити світову спільноту важелів для вирішення конфліктної ситуації, Москва докладає зусиль для позбавлення мандата Крістіана Шмидта, використовуючи для цього свій статус постійного члена Ради Безпеки ООН.

Зрештою Москва хотіла б взагалі ліквідувати цю посаду. А заодно й заблокувати мандати міжнародного миротворчого контингенту EUFOR у Боснії та Герцеговині. Таким чином буде знято всі запобіжники для спалаху громадянської війни в країні. І це Кремлю лише на руку. Бо, по-перше, знімає з порядку денного питання європейської та Євроатлантичної інтеграції Боснії і Герцеговини. По-друге, посилить роль Росії як «модератора» у конфлікті на Балканах. По-третє, відволіче увагу світової громадськості від російської агресії на сході України, адже Заходу вже буде не до Криму з Донбасом, коли запалає поруч з власною хатою. Тому можна цілком погодитися з тими експертами, котрі стверджували, що від самого початку цей конфлікт був зрежисований з Кремля.


Провокації у Косові

Москва намагається зберігати високу активність і в іншому кризовому напрямі – косовському. Усі роки, що минули з моменту проголошення косовської незалежності у 2008 році, Росія залишається в авангарді опонентів Пріштіни, займаючись дискредитацією косовської політичної еліти та підігруючи силовій риториці, що виходить із Белграда.

Наприкінці жовтня з Косова було вислано двох російських дипломатів «через діяльність, що підриває національну безпеку та конституційний порядок». Йдеться про співробітників приштинської канцелярії російського посольства у Сербії, де працюють близько 10 дипломатів. На Смоленській площі рішення косовської влади назвали «грубою провокацією». За даними косовських ЗМІ, раніше цього року одного з тих, кому було відмовлено у гостинності у Пріштіні, Олексія Кривошеєва, було вислано і з Албанії. До того він працював у російському посольстві в Скоп'є (Північна Македонія), де нібито взаємодіяв із противниками прозахідного прем'єра Зорана Заєва, який пішов днями у відставку.

Росію в Косово часто називають ворожою країною через підтримку політики Сербії та активну антикосівську кампанію, яку Москва веде на різних міжнародних майданчиках. Деякі експерти навіть не виключають, що Белград і Москва спробують вторгнутися в північні райони Косова під приводом захисту місцевих сербів. Втім, такий сценарій залишається гіпотетичним. Белград скований по руках і ногах домовленостями з НАТО, які не дозволяють йому направляти свої підрозділи до бунтівної провінції. Москва не має військових важелів у регіоні, а її основні інструменти на цьому напрямі – це вплив по лінії церков, демонстрація своєї могутності та антиалбанська пропаганда дипломатичними каналами та через підконтрольні ЗМІ.

Один із останніх прикладів, пов'язаних із підігріванням ненависті та поширенням дезінформації на дипломатичному рівні, відноситься до подій кінця вересня – початку жовтня, коли між Белградом та Приштиною загострилася суперечка про використання автомобільних номерів. Тоді російський посол у Сербії Олександр Боцан-Харченко публічно стверджував, що вся ця історія «спрямована на етнічне чищення», хоча немає жодних даних, які б це підтверджували. Крім того, Боцан-Харченко разом із міністром оборони Сербії Небійшою Стефановичем оглядав підрозділи сербської армії, приведені у стан бойової готовності на кордоні з Косово. І хоча багато хто засудив цю театралізовану гру м'язами, присутність представника ядерної держави поблизу Косова в розпал кризи мала посилити страх у регіоні. Таким чином Москва, залишившись після 2008 року без ролі посередника, отримує деякі бали.

У Косові Москва не має свободи дій, враховуючи вороже середовище та стійку присутність США та ЄС, але її вплив помітний на глобальному рівні. Головне послання Росії – готовність використовувати право вето у питаннях майбутнього Косова. Двері в міжнародні організації для нього залишатимуться зачиненими ще дуже довго. І якщо Белград неодноразово натякав на готовність відмовитися від блокування косовської незалежності задля прискорення євроінтеграції, то Москва, схоже, робити цього не збирається. Її стратегічні цілі в Косові, як і в Боснії, пов'язані із протидією розширенню НАТО. А риторична допомога Белграду у відстоюванні територіальної цілісності забезпечує Москві плацдарм на територіях, населених сербами, для просування свого впливу в цій частині Балкан.


Чорногорська криза

В останні роки Росія була активно залучена до політичного та релігійного протистояння в Чорногорії на тлі затяжних урядових криз та суперечок про статус Сербської православної церкви в цій країні. Москва неодноразово відкрито заявляла про свої переваги, піддаючи жорсткій критиці політику президента Міло Джукановича і підтримуючи націоналістичний «Демократичний фронт», який по суті не визнає чорногорську державність. Російське МЗС, РПЦ, а також державні та консервативні ЗМІ багато років ведуть кампанію з дискредитації режиму Джукановича. У ній беруть участь політичні діячі та «аналітики» на Балканах, пов'язані з російською владою та їх пропагандистськими структурами.

В останні дні політична криза в Чорногорії увійшла до гострої фази через новий наступ Демфронта. Прем'єр-міністр Здравко Кривокапіч опинився на межі відставки після того, як Демфронт, який раніше підтримував уряд експертів, заявив про необхідність обрати новий. Лідери ДФ повідомили 1 листопада, що відтепер вважатимуть усі пропозиції уряду парламенту нелегітимними, зокрема, проект бюджету, який, як вони вважають, має бути запропонований новим кабінетом. Демфронт, який має значну вагу в коаліції, яка перемогла на виборах 2020 року, хотів би увійти в уряд. Однак такий варіант викликає занепокоєння у Брюсселі, де вважають, що це призведе до уповільнення реформ, пов'язаних із євроінтеграцією. Деякі експерти побоюються, що політична ситуація може вийти з-під контролю та владні важелі перейдуть до рук проросійських та антизахідних сил.

Нагадаємо, що Демфронт 2016 року опинився в центрі скандалу через звинувачення у спробі організації державного перевороту, де найактивнішу роль відіграло ГРУ Міноборони Росії. За версією звинувачення, двоє росіян, Едуард Широков (Шишмаков) та Володимир Попов (Моїсеєв), перебуваючи на території Сербії у 2016 році, організували групу сербських бойовиків, які мали спровокувати кровопролиття у Підгориці під час мітингу одразу після голосування. Передбачалося захопити парламент та інші установи, забезпечити прихід до влади Демфронта та зірвати інтеграцію Чорногорії до НАТО. Переворот провалився, змовників заарештував, а Чорногорія врешті-решт успішно вступила до НАТО.

Відносини Росії з Чорногорією остаточно розладналися після приєднання Підгориці до західних санкцій, запроваджених після анексії Криму. 2015 року політичний діалог було фактично зупинено. Напередодні вступу країни до НАТО російське МЗС звинуватило чорногорську політичну еліту у зраді. Джуканович неодноразово заявив, що Росія відкрито втручається у справи його країни, намагаючись дестабілізувати її та збити з європейського шляху. Крім того, він поклав на Москву відповідальність за масові заворушення в день інтронізації митрополита Чорногорсько-Приморського Іоаннікія в Цетіньї 5 вересня. У свою чергу російське МЗС та РПЦ звинуватили Джукановича у «створенні штучного конфлікту». А митрополит Волоколамський Іларіон назвав Джукановича «ганьбою Чорногорії».

Втім, неважко зауважити, що через підконтрольні ЗМІ та дипломатичні заяви Москва допомагає розпалювати релігійні розбіжності, що робить політичний клімат ще більш токсичним. Подібно до місцевих націоналістів, російська пропаганда ставить в основу питання етнічної приналежності і віри, пов'язуючи їх з питаннями зовнішньополітичної орієнтації.



591 перегляд